Повномасштабна війна змінила не лише умови роботи українського бізнесу, а й саму логіку юридичного супроводу. Засновниця Адвокатського бюро Оксани Гунди та Oxilaw LTD, партнерка Tanner & Gunda Law Оксана Гунда розповіла Dilo.ua, чому клієнти дедалі частіше потребують комплексних рішень, яких ризиків не помічають під час виходу за кордон і як міжнародні партнери сьогодні оцінюють українські компанії.
Повномасштабна війна кардинально змінила юридичний ландшафт України. Які запити від бізнесу та приватних клієнтів сьогодні звучать найчастіше порівняно з довоєнним періодом?
– Повномасштабна війна справді кардинально змінила структуру запитів. Якщо до 24 лютого 2022 року домінували класичні корпоративні та договірні питання, M&A, податкове планування і стандартні судові спори, то сьогодні до них додалося багато нових напрямів.
Бізнес активно працює над фіксацією та компенсацією воєнних збитків. Компанії збирають доказову базу, зокрема акти, фотографії, висновки та матеріали кримінальних проваджень, готують документи до Реєстру збитків для України (RD4U), розглядають позови до РФ в українських судах і майбутні міжнародні механізми відшкодування.
Окремий великий блок запитів стосується мобілізації та бронювання працівників: отримання або підтвердження статусу критично важливого підприємства, організації військового обліку, бронювання ключового персоналу та ризиків перевірок ТЦК. Також бізнес потребує превентивних аудитів, алгоритмів дій під час обшуків і перевірок ДПС, БЕБ чи СБУ, антирейдерського захисту, особливо коли один із засновників перебуває на фронті, а також супроводу податкових спорів і розблокування податкових накладних.
Змінився і підхід до договірного права та форс-мажору. Самого твердження, що війна є форс-мажорною обставиною, недостатньо: необхідно доводити причинно-наслідковий зв’язок, переглядати або розривати договори та стягувати борги в умовах воєнного стану. Затребуваними залишаються релокація, реструктуризація, санкційний комплаєнс і супровід державних та оборонних закупівель.
Приватні клієнти звертаються з питань міжнародного оподаткування, мобілізації, відстрочок, військового обліку та оскарження рішень ТЦК. Також їх цікавлять статус учасника бойових дій, соціальні гарантії військовослужбовців і членів їхніх сімей, статус внутрішньо переміщеної особи, виплати та житлові питання. Окремий напрям – сімейні та спадкові справи, коли хтось із членів сім’ї служить або зник безвісти, трудові права мобілізованих і фіксація шкоди, завданої майну фізичних осіб.
Загалом фокус змістився з розвитку та оптимізації на виживання, захист активів і мінімізацію ризиків. Бізнес дедалі частіше шукає превентивні інструменти, а приватні клієнти – способи захисту прав, пов’язаних із війною та мобілізацією. Ми як юристи також адаптувалися: розвинули практики військового права, компенсації збитків, захисту бізнесу й податкових спорів і тепер працюємо значно проактивніше.
Ви працюєте одночасно в Україні та консультуєте клієнтів за кордоном. Хто сьогодні є вашими основними клієнтами? Це український бізнес, міжнародні компанії чи приватні інвестори? Які питання вони приходять вирішувати?
– Однією з найактивніших груп є український середній і великий бізнес. Компанії звертаються щодо релокації, створення бізнесу в міжнародних юрисдикціях, міжнародного оподаткування та захисту інтелектуальної власності. Вони також потребують допомоги з фіксацією і компенсацією воєнних збитків, бронюванням працівників, військовим обліком, перевірками, обшуками, антирейдерським захистом, податковими спорами, реструктуризацією та переглядом контрактів через форс-мажорні обставини.
Міжнародні компанії, які вже працюють в Україні або розглядають вихід на український ринок, приходять зі стратегічнішими запитами. Їх цікавлять комплаєнс і санкційні ризики, структурування операцій та інвестицій під час воєнного стану, отримання державних дозволів, а також дозволів на проживання і працевлаштування іноземців. Вони замовляють юридичну перевірку активів з урахуванням воєнних ризиків, супровід проєктів в енергетиці, інфраструктурі, агросекторі, IT та defence tech, а також консультуються щодо захисту інвестицій і майбутньої відбудови.
Серед приватних клієнтів та інвесторів є українці за кордоном та іноземці, які мають активи в Україні або планують тут інвестувати. Найчастіше йдеться про дистанційне управління і захист активів, спадкові та сімейні справи з іноземним елементом, нерухомість, корпоративні права, релокацію бізнесу або особистих активів та спори з українськими контрагентами чи державними органами.
Важлива особливість сучасного ринку полягає в тому, що клієнти очікують не просто консультації, а комплексного рішення під ключ, яке враховує українське законодавство, міжнародні стандарти, санкції та практичні ризики війни. Робота одночасно в Україні й за кордоном дає нам змогу бути ефективним містком між цими двома середовищами.
Чим принципово відрізняються запити українських підприємців, які хочуть вийти на європейські ринки, від запитів іноземних компаній, які розглядають можливість працювати з Україною або інвестувати в неї?
– Запити цих двох груп принципово відрізняються логікою, пріоритетами та рівнем ризику, який вони готові прийняти. Український бізнес насамперед хоче зрозуміти, як правильно й із мінімальними ризиками побудувати присутність у ЄС. Підприємців цікавить вибір юрисдикції та корпоративної структури, уникнення подвійного оподаткування і проблем із КІК, відкриття банківського рахунку та проходження комплаєнсу. Вони також запитують, як захистити інтелектуальну власність, адаптувати контракти до європейського права та мінімізувати валютні й податкові ризики з боку України.
Для українського підприємця Європа – це передусім ринок збуту, можливість диверсифікувати діяльність і знизити воєнні ризики. Тому його запит більш практичний і спрямований на те, щоб швидко та правильно вийти на новий ринок, зберігши контроль і гнучкість.
Іноземні компанії, які придивляються до України, насамперед оцінюють, наскільки реально й безпечно інвестувати або працювати тут уже зараз. Їх цікавлять механізми захисту інвестицій, зокрема двосторонні угоди, страхування воєнних ризиків та арбітраж. Вони аналізують безпекові, політичні, логістичні й корупційні ризики, юридичну та податкову прозорість потенційного партнера або об’єкта інвестицій, а також можливість структурувати угоду так, щоб мати зрозумілий вихід і захист у разі ескалації. Водночас вони вивчають можливості, які відкривають відбудова, локалізація виробництва, оборонні та інфраструктурні проєкти.
Ви працюєте зі швейцарською юридичною практикою. Які юридичні питання сьогодні найчастіше доводиться супроводжувати за кордоном: захист активів, корпоративне структурування, податкове планування, міжнародні контракти чи щось інше?
– У роботі зі швейцарською юридичною практикою найбільший обсяг запитів стосується захисту активів і пов’язаного з ним корпоративного структурування. Йдеться не про приховування, а про створення надійних, прозорих і стійких структур в умовах війни, валютних обмежень, санкційних ризиків та посиленого міжнародного обміну інформацією.
Клієнти цікавляться створенням холдингових компаній, сімейних офісів, трастів або фундацій у Швейцарії, щоб захистити особисті та бізнес-активи від воєнних, політичних і рейдерських ризиків. Часто це поєднується зі спадковим плануванням і передаванням капіталу наступним поколінням.
Ще один напрям – побудова або реструктуризація міжнародних холдингів зі швейцарською материнською компанією. Швейцарія залишається привабливою завдяки стабільній правовій системі, розвиненій мережі угод про уникнення подвійного оподаткування, зокрема з Україною, та можливостям консолідації дивідендів із мінімальними втратами.
Податкове планування сьогодні вже не означає агресивну оптимізацію. Насамперед ідеться про правильне визначення податкового резидентства, підготовку до автоматичного обміну інформацією за стандартом CRS, правила КІК, добровільне декларування та отримання податкових роз’яснень. Клієнтам потрібні легальні й захищені рішення, а не сірі схеми.
Ми також супроводжуємо міжнародні контракти, залучення іноземного капіталу, майбутні інвестиції у відбудову України та захист активів від можливих арештів у межах міжнародної правової допомоги. Зростає попит на комплексні рішення, коли клієнтові одночасно потрібні захист активів, корпоративна реструктуризація та податковий комплаєнс з урахуванням українського, швейцарського і європейського регулювання. Якщо раніше домінувало податкове планування, то сьогодні головними пріоритетами стали захист і стійкість.
Чи звертаються до вас українські ветерани або військовослужбовці? Якщо так, то з якими юридичними питаннями вони приходять найчастіше — отримання статусу, соціальні гарантії, відкриття власної справи, земельні питання чи захист прав?
– Так, українські ветерани та військовослужбовці звертаються до нас, і кількість таких запитів щороку зростає. Значна частина справ стосується судового захисту їхніх прав та інтересів. Зокрема, ми виграли справу про скасування незаконної догани військовослужбовцю та відновлення його прав. Також супроводжували справу щодо поновлення на службі й захищали права військовослужбовців у спорах економічного характеру.
Багато звернень пов’язані з отриманням або підтвердженням статусу учасника бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни чи постраждалого учасника Революції гідності. Люди стикаються з проблемами під час оформлення документів, відмовами військово-лікарських комісій, оскарженням рішень і внесенням даних до реєстрів.
Інша велика група питань стосується соціальних гарантій та пільг: виплат, компенсацій, житла, медичного і пенсійного забезпечення та пільг на комунальні послуги. Формально такі права існують, але реалізувати їх на практиці часто складно через бюрократію або суперечливе законодавство.
Водночас швидко зростає попит на юридичний супровід ветеранського підприємництва. Ветерани хочуть розуміти, як отримати відповідний статус, якими пільгами та грантами можна скористатися, як правильно структурувати бізнес і не припуститися помилок під час реєстрації. Залишаються актуальними й земельні питання, зокрема реалізація права на безоплатне отримання ділянки, хоча під час воєнного стану цей процес суттєво ускладнений.
Також ветерани і військовослужбовці потребують допомоги у трудових спорах після демобілізації, сімейних питаннях, конфліктах з органами влади, а також у справах, пов’язаних із мобілізацією, бронюванням і військовим обліком. Якщо раніше переважали питання статусів та соціальних гарантій, то зараз помітно зростає запит на підприємництво і реінтеграцію в цивільне життя. Ветерани хочуть отримати не лише пільги, а й реальні інструменти для побудови нового життя після служби.
Сьогодні дедалі більше ветеранів повертаються до цивільного життя та починають власний бізнес. Чи бачите ви попит саме на юридичний супровід ветеранського підприємництва? Яких помилок, на вашу думку, найчастіше припускаються на старті?
– Попит на юридичний супровід ветеранського підприємництва однозначно зростає. Ветерани дедалі частіше звертаються не просто по допомогу з реєстрацією ФОП чи ТОВ, а по комплексний супровід. Вони хочуть зрозуміти, як отримати статус суб’єкта ветеранського підприємництва, скористатися грантами та пільгами, структурувати бізнес так, щоб не втратити преференції, і захиститися від типових ризиків.
Однією з найпоширеніших помилок є неправильне оформлення статусу або структури власності. Підприємці іноді поспішають зареєструвати бізнес і лише згодом з’ясовують, яким вимогам має відповідати склад засновників для отримання статусу суб’єкта ветеранського підприємництва. Унаслідок цього залучення партнерів чи інвесторів може ускладнитися, а структуру доводиться перебудовувати.
Ще одна проблема — формальне ставлення до юридичних документів. На старті бізнес часто працює без належних договорів із постачальниками та клієнтами, неправильно оформлює трудові відносини або не захищає інтелектуальну власність, зокрема торговельну марку та ноу-хау. Підхід «спочатку запустимося, а документи оформимо потім» нерідко призводить до втрат і спорів.
Чимало помилок трапляється і під час роботи з грантами та державною підтримкою. Це може бути неправильний вибір програми, некоректний кошторис, невраховані податки й зарплати в бізнес-плані або пропущені строки доопрацювання заявки в «Дії». Через такі недоліки заявники втрачають можливість отримати реальне фінансування.
Критично важливо правильно обрати форму ведення бізнесу та систему оподаткування. Підприємець може відкрити ФОП на загальній системі або обрати групу, яка не відповідає майбутнім планам розвитку. Якщо бізнес збирається працювати з іноземними партнерами, необхідно також врахувати правила КІК і міжнародних операцій. Нарешті, підприємці часто не планують захист активів і наступництво: не визначають, як корпоративні права й сам бізнес перейдуть родині або партнерам у разі форс-мажорних обставин.
Український бізнес дедалі активніше релокується або відкриває представництва за кордоном. Які юридичні ризики підприємці найчастіше недооцінюють під час виходу на нові ринки?
– Український бізнес справді активно виходить за кордон через релокацію, відкриття представництв або створення холдингових структур. При цьому підприємці зазвичай добре прораховують операційні та ринкові ризики, але системно недооцінюють юридичні.
Найчастіше це стосується податкового резидентства власників і самої компанії. Підприємець може зареєструвати компанію в Польщі, Естонії чи ОАЕ, але залишатися в Україні або проводити тут більшу частину часу. У результаті виникають ризики подвійного податкового резидентства, претензій ДПС щодо контрольованих іноземних компаній і визнання іноземної компанії українським податковим резидентом через місце фактичного управління.
Правила КІК і трансфертного ціноутворення також часто залишаються поза увагою. Деякі підприємці вважають, що після реєстрації компанії за кордоном українські правила більше не діють. Насправді вимоги до звітності КІК посилюються, а операції між українською та іноземною компаніями однієї групи можуть підпадати під контроль трансфертного ціноутворення.
Важливо враховувати валютне регулювання та можливості репатріації прибутку. НБУ досі зберігає суттєві обмеження, тому виведення дивідендів або повернення інвестицій може виявитися складнішим і тривалішим, ніж очікував підприємець. Це безпосередньо впливає на фінансову модель.
Переведення працівників за кордон також не обмежується звільненням в Україні та найманням в іншій країні. Воно може створити ризик виникнення постійного представництва, обов’язок сплачувати податки і соціальні внески в країні перебування працівника, а також потребу в дозволах на роботу та проживання. Особливо гостро ці питання постають перед IT-компаніями.
Не менш важливими є захист інтелектуальної власності, корпоративна структура, санкційний та банківський комплаєнс. Торговельні марки, програмне забезпечення і ноу-хау, зареєстровані лише в Україні, потрібно захищати на нових ринках. Невдала структура власності може ускладнити залучення інвестицій або майбутній продаж бізнесу. Європейські та швейцарські банки уважно перевіряють українських бенефіціарів, тому невідповідності у структурі власності чи підтвердженні джерел коштів здатні затягнути відкриття рахунку або призвести до блокування операцій.
Найбільша системна помилка — сприймати вихід за кордон як суто технічну реєстрацію компанії. Насправді це комплексна зміна юрисдикції, податкового статусу, трудового регулювання та корпоративної архітектури. Ті, хто не враховує цих ризиків на старті, згодом платять значно більше через штрафи, блокування рахунків і потребу повністю перебудовувати структуру.
Ви працюєте з міжнародним правом і альтернативним вирішенням спорів. Чи стають українські компанії більш схильними вирішувати конфлікти через переговори й медіацію, чи судові процеси все ще залишаються основним інструментом?
– Ситуація неоднорідна і залежить від типу спору та контрагента. У внутрішніх спорах між українськими компаніями судові процеси досі залишаються основним інструментом. Український бізнес традиційно більше довіряє суду, ніж альтернативним механізмам.
Хоча Закон України «Про медіацію» діє з 2021 року, а суди дедалі частіше заохочують сторони до мирного врегулювання, частка медіації в корпоративних і господарських спорах залишається відносно невеликою. Багато компаній досі сприймають її як недостатньо обов’язковий інструмент і вважають, що сильніша позиція — звернутися до суду.
Водночас інтерес до переговорів і медіації зростає, особливо коли сторони прагнуть зберегти ділові відносини, швидко розв’язати конфлікт, уникнути публічності та скоротити витрати. У корпоративних і акціонерних спорах, конфліктах із постачальниками та питаннях реструктуризації боргів медіація вже демонструє перші успішні результати.
У міжнародних спорах ситуація інша. Українські компанії значно активніше використовують альтернативні механізми, передусім міжнародний комерційний арбітраж – МКАС при ТПП України, ICC, LCIA, VIAC та SCC. Після 2022 року кількість арбітражних справ за участю українського бізнесу помітно зросла, особливо у спорах за контрактами з іноземними партнерами, а також в оборонному і логістичному секторах. Для багатьох компаній арбітраж став основним інструментом у міжнародних відносинах, адже іноземні контрагенти часто не готові звертатися до українських судів. Міжнародна медіація, зокрема гібридні процедури Med-Arb, також розвивається, але поки поступається арбітражу.
Отже, у внутрішніх спорах суди залишаються домінуючим інструментом, хоча культура переговорів і медіації поступово зміцнюється. У міжнародних відносинах український бізнес уже значно охочіше використовує арбітраж і переговори. Війна прискорила цей процес: компанії стали прагматичнішими й більше цінують швидкість, конфіденційність і можливість зберегти партнерство.
Якби сьогодні до вас звернувся український підприємець із питанням: «Я хочу масштабувати бізнес у Європі. З чого почати?», – які три юридичні поради ви дали б йому насамперед?
– Насамперед я порадила б провести аудит власної структури та податкового статусу, а не одразу реєструвати компанію в Європі. Багато помилок починається з того, що підприємець відкриває польську Sp. z o.o. або естонську OÜ, не проаналізувавши податкове резидентство, правила КІК, місце фактичного ухвалення управлінських рішень і структуру власності. Це може призвести до подвійного оподаткування, претензій ДПС і проблем із банками. Спочатку необхідно зрозуміти, що саме масштабує бізнес і з якої юридичної точки він починає.
Наступний крок – обрати модель виходу на ринок і юрисдикцію, які відповідають конкретній бізнес-цілі, а не орієнтуватися на найпопулярнішу країну. Експорт через українську компанію, представництво, дочірня компанія та холдинг мають різні юридичні й податкові наслідки. Польща може бути зручною для логістики й операційної діяльності, Нідерланди чи Ірландія — для холдингових структур та інтелектуальної власності, Естонія — для цифрового бізнесу. Універсальної найкращої країни не існує. Спочатку потрібно визначити мету — продажі, виробництво, створення холдингу чи залучення інвестицій, — а потім обирати юрисдикцію і форму присутності.
Третя порада – із першого дня подбати про комплаєнс, захист інтелектуальної власності та прозорість структури. Європейські партнери й банки оцінюють не лише продукт, а й бенефіціарів, походження коштів, реєстрацію торговельних марок у EUIPO, відповідність GDPR, санкційний комплаєнс і якість корпоративного управління. Якщо відкласти ці питання, компанія може втратити контракт або місяцями не мати змоги відкрити банківський рахунок. Краще одразу зробити структуру прозорою, захистити інтелектуальну власність і підготувати пакет документів, який витримає юридичну перевірку.
Ці три кроки формують фундамент. Контракти, наймання працівників, ліцензії та податки вибудовуються вже на його основі. Без такого фундаменту масштабування в Європі часто перетворюється на дорогу й болісну перебудову.
За чотири роки великої війни ви побачили багато українських компаній, які виходили на європейські ринки. Чи змінилося ставлення іноземних партнерів до українського бізнесу? Нас досі сприймають передусім як країну, що воює, чи вже як країну з новими можливостями для інвестицій та співпраці?
– Ставлення іноземних партнерів до українського бізнесу справді помітно змінилося. Ми вже не перебуваємо в точці 2022–2023 років, коли на українські компанії дивилися переважно крізь призму війни та гуманітарної підтримки.
Сьогодні картина складніша. З одного боку, війна залишається важливим фактором ризику. Чимало європейських компаній і банків досі оцінюють безпекові, логістичні та політичні ризики як високі. Це впливає на умови фінансування і страхування та на швидкість ухвалення рішень.
З іншого боку, наратив змінюється. Український бізнес дедалі частіше сприймають не просто як бізнес із країни, що воює, а як бізнес із держави, яка демонструє надзвичайну стійкість та адаптивність і має реальний потенціал для довгострокової співпраці й інвестицій. Особливо помітно це в енергетиці, інфраструктурі, агросекторі, оборонних технологіях, IT та проєктах відбудови.
Європейські партнери цікавляться спільними підприємствами, локалізацією виробництва, участю у відбудові та прямим виходом на український ринок. Багато хто розуміє, що Україна — це не лише ризик, а й можливість зайняти позиції на ринку, який може швидко зростати після стабілізації.
Отже, сприйняття поступово змінюється від «країни у стані війни» до «країни з високими ризиками, але й високим потенціалом». Українські компанії, які демонструють прозорість, якісний комплаєнс, стійкість і зрозумілу стратегію, сьогодні мають значно кращі шанси бути почутими як повноцінні бізнес-партнери, а не лише як об’єкти підтримки.